"Ялинка"
Заклад дошкільної освіти

.

            Забезпечення розвитку дитини раннього віку

 

 - Любіть свою дитину такою, якою вона є. Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми. У кожної дитини свій темп і час осягнення та становлення.
- Не залишайте дитину напризволяще. Повноцінний розвиток дитини можливий лише за активної участі близьких дорослих у її щоденних справах. Пам’ятайте, що батьки більше навчають дитину власним прикладом, ніж нотаціями.

​

 - Підтримуйте прагнення дитини робити щось самостійно. Помічайте та схвалюйте кожну таку спробу. Залучайте дитину до хатніх справ, враховуючи її вік та можливості. Не варто обмежувати її інтереси та діяльність лише дитячим «світом».
- Створюйте предметно-ігрове середовище відповідно до віку дитини, однак пам’ятайте, що іграшки мають пробуджувати допитливість.
- Слідкуйте за інтонацією та силою свого голосу, коли звертаєтеся до дитини. Коли на дитину кричать, вона дуже швидко «затуляє вушка», однак довго пам’ятає, що батьки на неї кричали чи сварилися, а отже, образили її.
-  Пам’ятайте, що процес психічного розвитку є процесом закономірним, а тому не закінчиться за чиїмось бажанням. Не поспішайте: жоден із вікових періодів не можна оминути чи подолати прискорено, адже на кожному з них дитина має оволодіти певними знаннями та вміннями.
- Під час сприяння розвиткові дитини враховуйте його провідний напрям на кожному з вікових етапів. Зокрема, провідними під час розвитку дитини в ранньому віці є:
1. становлення предметної діяльності;
2. розвиток сприймання;
3. розвиток мовлення;
4. виокремлення Я.
-  Ставтеся поважно до уподобань дитини. Не вирішуйте за дитину. Надайте їй можливість спробувати якомога більше видів діяльності, у дитини має бути право вибору.

Як знайти гармонію дитячої душі?

​

        Порадник для батьків

          Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.

          Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його.

Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець.

Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він побачить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спосіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схожого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про його переживання.

          Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша ситуація: «Неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «Слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою.

Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.

Спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

Пам'ятка для батьків

1.      Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватного реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2.      Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.      Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції - це результат тривалого стримування емоцій.

4.      Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявити їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5.      Не слід учити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає у тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6.      Не слід у процесі занять із важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити у повсякденному житті, адже штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово розв'язує проблему.

7.      Необхідно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8.      Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9.      Із метою ліквідації негативних емоцій необхідно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10.Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках варто розпочинати роботу з корекції ставлення до себе, дитячої самооцінки.

Меморандум дитини

               Шановні батьки! Можливо, вам стане у пригоді напівжартівливий  меморандум дитини, складений психо­логами від її імені.

• Не псуй мене. Я прекрасно знаю, що мені зовсім непотрібно багато з того, про що я прошу. Я просто перевіряю тебе.

• Не бійся бути вимогливим зі мною. Так краще, це надає мені впевненості.

• Не застосовуй до мене силу. Це учить мене того, що сила - найголовніше у світі. Краще, якщо ти мене просто переконаєш.

• Не будь непослідовним. Це бентежить мене та примушує намагатися уникати робити те, що мені під силу.

• Не обіцяй. Ти, можливо, не зумієш дотри­матися своєї обіцянки. Це послабить мою віру в тебе.

• Не реагуй на мої провокації, коли я щось роблю для того, щоб завдати тобі прикрості. Інакше я прагнутиму одержувати все нові та нові «перемоги».

• Не дуже засмучуйся, коли я скажу тобі: «Я тебе ненавиджу». Насправді, я не маю цього на увазі, а хочу, щоб ти розкаявся втому, що ти мені зробив.

• Не роби за мене того, що я можу зробити сам. Не змушуй мене почуватися немовлям, тому що я буду постійно вимагати твоєї допо­моги.

• Не виправляй мене перед людьми. Я ско­ріш послухаю, якщо ти поговориш зі мною тихо, без свідків.

• Не намагайся обговорювати мою поведінку під час конфлікту.Тоді я чомусь не дуже і добре чую, а слухаюся навіть ще гірше. Я зроблю те, що ти вимагаєш, але давай поговоримо про це пізніше.

• Не намагайся читати мені мораль. Ти б здивувався, якби дізнався, як добре я усвідомлюю, що погано, а що добре.

• Не змушуй мене почуватися так, ніби мої помилки - це гріхи. Я маю вчитися робити помилки, не почуваючись найгіршим.

• Не чіпляйся до мене. Або я буду захищатися, або не буду чути тебе.

• Іноді не вимагай пояснень щодо моєї поганої поведінки. Іноді я дійсно не знаю, чому це зробив.

• Не випробовуй занадто мою чесність.Мене легко налякати, щоб я сказав неправду.

• Не забувай, що я люблю експериментувати. Я вчуся на цьому, тому прошу тебе змиритися.

• Не захищай мене від наслідків моєї поведінки. Я маю вчитися із власного досвіду.

• Не відштовхуй мене, коли я щось запитую.  Інакше ти побачиш, що я перестану запитувати і шукатиму цікаву мені інформацію хтозна-де.

• Ніколи не натякай на те, що ти бездоганний і непогрішимий. Це надто багато вимагатиме від мене.

• Не картай себе, що ми небагато часу проводимо разом. Головне те, як ми його провели.

• Не дозволяй, щоб мої страхи тебе хвилювали. Тоді я ще більше боятимуся. Демонструй мені свою сміливість.

• Стався до мене так, як ти ставишся до своїх і найкращих друзів, тоді і я буду твоїм другом.  Пам'ятай: я більше навчуся з прикладу, а не з критики.

       І крім того, я тебе так люблю!

       І ти мене любиш!

 

      Депресія: давайте поговоримо,  або як запобігти депресії у дитини !

      Депресія у дітей так само реальна, як у підлітків або дорослих, хоча і зустрічається рідше. Проте, діти від 6 до 12 років, які страждають від ознак депресії, зовсім не є чимось дивним. Депресія може розвинутися навіть у немовлят, якщо ті не отримують достатньо любові і ласки.

      Так само, як і дорослі, діти мають хороші і погані дні. Але для деяких дітей, погані дні тривають довше і є більш серйозними. Діти, які часто і протягом тривалого часу почуваються пригніченими, піддаються ризику розвитку депресії. Якщо ви бачите ознаки депресії у дітей, дуже важливо, вчасно надати допомогу.

      Перераховані нижче симптоми характерні для дитячої депресії:

• Тривалий стан смутку.

• Дитина уникає членів сім'ї, закинула раніше улюблені заняття, уникає раніше близьких йому людей.

• Спостерігаються зміни в ритмі сну і проблеми з прийомом їжі.

• Дитина постійно чимось роздратована.

• Нетримання сечі або калу під час денного сну у привченої до туалету дитини.

• Погана концентрація, нерішучість, забудькуватість.

• Відчуття марності або безнадійності, надмірної провини («Це завжди моя вина»), почуття провини за чужі проблеми.

• Надлишок скарг на фізичний стан - головний біль та біль у животі і т. д, при відсутності безпосередньо фізичної причини.

• Дитина агресивно або сумно грає.

• Хронічна втома, втрата сил.

• Дитина перестає турбуватися про біль або травми, поводиться ризиковано.

• Тривалі періоди гніву і вразливості.

• Згадка або нав'язливі думки про суїцид («Краще б мене не було»).

       Діти часто приховують гнів або смуток, надягаючи маску хоробрості, стійкості або агресивності. Через це буває важко визначити, чи страждає дитина саме від депресії і, як наслідок, можливо, що дії дорослих, які не підозрюють про стан дитини, лише погіршать ситуацію.

       Вислухайте дитину. За щоденною метушнею можна легко забути, як важливо вислуховувати дітей. Вони чесні, відверті і прямолінійні, і, якщо ви готові уважно їх вислухати, вони можуть багато розповісти вам про свої почуття. Не треба уникати розмов з дітьми і відмітати їх тривоги в сторону, навпаки, вислухайте дитину, коли вона приходить до вас.  Не робіть коментарів типу "ти сам винен" і т.д. Такі коментарі швидко виховають у дитини почуття безпорадності і провини.

       Вислуховуючи дитину, пам'ятайте, що вона може розповісти не про все, і будьте готові підштовхнути розмову до тих тем, які на вашу думку можуть бути важкими і бентежити її. Так ви знімете з дитини маску самовпевненості і побачите, чи ображена вона чимось або кимось.

Встановіть в житті дитини розпорядок дня. Основний фактор, що провокує депресію у дітей, це коли у дитини пропадає відчуття часу. Постарайтеся зробити так, щоб у дитини все було більш-менш передбачувано і зрозуміло. Нехай снідає в один і той же час, лягає спати, ходить на прогулянку і так далі. Діти, що постійно втомлюються, цілком можуть зіткнутися з депресією. Так що не дозволяйте дитині засиджуватися допізна на вихідних; якщо ж ви помітили, що це стає проблемою, введіть свого роду "годину відбою".

Звертайте увагу на все хороше, що робить ваша дитина. Хваліть її за хороші і правильні вчинки, винагороджуйте дітей за досягнення. Це куди краще, ніж виховувати дитину, ставлячи акцент на тому, чого вона не може зробити. Так, виховання вимагає певних рамок і кордонів, але все ж основний акцент треба робити на позитивному.

      Будьте доступні. Захищена і щаслива дитина та, яка знає, що поруч завжди є люди, готові про неї подбати. Навіть прості речі типу обіймів, розмов, допомоги з сервіровкою столу - все це створює певний зв'язок, і дитина починає розуміти, що якщо їй треба буде з вами поговорити - ви будете поруч. Так, важко приділяти час на все це, якщо ви зайнята людина, однак пам'ятайте, що діти ще не в змозі зрозуміти всю складність дорослого життя. Тому просто "внесіть" спілкування з дитиною в свій розпорядок дня. Якщо ж часу все одно немає, то попросіть дитину допомагати вам з домашніми справами. Їй це не зашкодить, а спільно проведений час буде. Не забувайте про силу батьківських обіймів, яке сильніше сотні слів.

      Говоріть з дитиною про її почуття. Це просто, але дієво - сказати дитині щось на кшталт "агов, я ж бачу, ти сумуєш". Це послужить доказом того, що її негативні емоції реальні і важливі. Будьте відкриті з дітьми, не вдавайте, що все добре, і ви дозволите своїм дітям впоратися з негативом. Але не забувайте, що дитяче розчарування - штука неминуча. Саме життя постійно нас у чомусь розчаровує, тому важливо навчити дитину справлятися з цим, навчити її не опускати руки і дати зрозуміти, що вам не байдужі її емоції.

Не треба чіплятися до дитини через її негативні емоцій. Діти скажуть вам те, що думають. Вони не дорослі, вони ще не оцінюють речі в загальному, тому що більш чутливі і відкриті. І якщо дорослий почне приставати до дитини, випитуючи, що ж з ним сталося і все таке, то дитина просто закриється. А через це вона вже з меншою охотою піде з вами на контакт.

      Малювання - хороший спосіб допомогти дитині висловити свої емоції. Дайте їй набір для малювання і попросіть намалювати свої емоції, настрій.

       Зменшіть кількість домашніх конфліктів. Діти з сімей, де часто відбуваються конфлікти, більш схильні до депресії. Вони не можуть вирішити проблему, пішовши від неї, і змушені постійно стикатися з конфліктуючими людьми, бачити негативні емоції і т.д. Зрозуміло, що розлучення і зовсім має гнітючу дію на дітей.

       Ніколи не дозволяйте собі зриватися на дитину через міжособистісні конфлікти або хвороби. Дитина ні в чому не винна, тому не варто спихати на тендітні дитячі плечі свою провину за нездатність вирішити проблему. І ніколи не давайте дітям зрозуміти, що ви сприймаєте їх як невдах. Емоційне, фізичне або навіть сексуальне насильство - все це наріжні камені дитячої депресії.

        З'ясуйте, чи немає спадкової схильності до депресії у вашій родині. Якщо хтось із інших членів сім'ї дитини вже страждав від депресії, це може бути тривожним дзвінком. Звичайно, не факт, що це передасться дитині, але є шанси, що в певних ситуаціях гени скажуть своє вагоме слово. Якщо від депресії страждав один з батьків, то шанси дитини зіткнутися з цим захворюванням - 25% і 75% - якщо від депресії страждали обоє батьків. Члени сім'ї, що зловживали алкоголем або наркотиками також можуть стати причиною дитячої депресії. Якщо така проблема має місце, слід звернутися за допомогою спеціалістів.

       Будьте особливо уважними до дитини, коли переїжджаєте або змінюєте садочок, роботу і так далі. Все це порушує звичний ритм життя дитини, а це може привести до депресії. Обов'язково приділіть час, щоб обговорити всі зміни з дитиною і разом знайти спосіб звести до мінімуму весь супутній негатив. Наприклад, якщо ви переїжджаєте, то дозвольте дитині самій обрати шпалери для кімнати або дозвольте завести домашнього улюбленця. Дитяча депресія не рідкість в сім'ях мігрантів. Страх нового і невідомого складно переноситься дитиною, особливо якщо вона намагається триматися молодцем, щоб зайвий раз не засмучувати батьків. У таких випадках треба пояснити дитині, що життя в новому місті чи країні піде на користь всій родині. Якщо ж ви біжите від війни, то скажіть, що жити в мирі краще.

      Особливо уважно стежте за станом дитини під час трауру або скорботи. Втрата члена сім'ї, друга або улюбленця може поранити дитину куди глибше, ніж здається на перший погляд. Пам'ятайте, багато дітей маскують свої почуття, щоб не засмучувати інших членів сім'ї, хоча всередині - скорбота, туга, смуток.   Приділіть час, щоб поговорити з дитиною про її почуття і, якщо ситуація, як вам здається, не поліпшується, задумайтеся про допомогу фахівця. Це ж стосується і випадків розлучення. Діти, чиї батьки перебувають в зоні бойових дій, також можуть страждати від депресії. У цьому випадку дитина знаходиться в навіть більшій напрузі, ніж зазвичай.

       Депресія можлива в разі затяжних хвороб. Дитина, яка не може робити все те, що роблять однолітки, може відчувати себе погано і самотньо. Зрозуміло, що такий настрій може призвести до депресії. Так що вислухайте дитину і знайдіть спосіб дати їй можливість знову зажити життям дитини. Часом медикаментозна терапія може стати причиною депресії, так що уважно обговоріть з лікарем всі можливі побічні ефекти і можливість ризику зміни характеру.

       Харчуйтесь правильно всією сім'єю. Зростаючій дитині потрібна здорова і корисна їжа. Напівфабрикати до неї не належать. Так, іноді можна - але не на регулярній основі. Шкідливий надлишок цукру може призвести до зниження розумової активності, погіршення сну і нездатності сконцентруватися. Здорове харчування - ключ до можливості справитися з будь-якою хворобою взагалі і депресією зокрема. Слідкуйте за тим, щоб не пропускати прийом їжі. Їсти треба три рази в день, тоді дитина буде отримувати необхідну їй енергію.

Якщо у дитини розвинулася депресія, зверніться за допомогою. Наведені вище методи хороші як способи запобігання депресії, однак часом їх недостатньо. В такому випадку необхідно звернутися до фахівців і не втрачати голови: дуже важливо просто зрозуміти, що допомога потрібна. Допоможіть дитині набути впевненості в собі і відчути себе важливою. Ряд досліджень показав, що корисним буде подарувати дитині улюбленця, за яким потрібно доглядати, або хоча б рослину.

      Пам'ятайте, що антидепресанти не допомагають дітям, які страждають від депресії. Краще лікування - допомога психотерапевта або багато любові, турботи, розуміння і підтримки.

​

      Пам’ятка для батьків щодо супроводу дитини-шульги

-  Плануйте режим дня дитини раціонально: без перевантажень та надмірних додаткових занять. Варто враховувати, що ліворука дитина схильна швидко втомлюватися.
-  Використовуйте тактику порад, а не наказів або дорікань. Спілкування з ліворукою дитиною має бути помірковано вимогливим і доброзичливим.
- Надавайте дитині можливість удосконалювати рухи під час рухливих ігор та занять спортом.
-  Допомагайте дитині розвивати просторову уяву — пропонуйте їй щось конструювати (спершу ігри з мозаїкою, потім із конструктором, виготовлення аплікацій, іграшок тощо).
-  Удосконалюйте координацію рухів дитини та її моторику (15–20 хв. щодня). Це може бути малювання, нанесення штрихів, розв’язування та зав’язування вузликів, для дівчат — вишивання, в’язання, пришивання гудзиків тощо.
-  Розвивайте уявлення дитини про час і простір, грайтеся з нею у настільні ігри: доміно, шашки та шахи. Також для цього доцільно використовувати конструктори, пазли, кубики різної форми тощо.
-  Ліпіть разом із дитиною. Виготовлення навіть простих фігурок із пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів та аналізування зразка за різними ознаками, відтворення цих ознак у роботі. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібну моторику дитини, що позитивно впливає на розвиток її рухових та мовленнєвих функцій.
-  Давайте дитині трудові доручення, пов’язані з лічбою предметів та їх правильним розміщенням (наприклад, накривати на стіл).
- Давайте дитині змогу обслуговувати себе самостійно. Щоб дитині було простіше орієнтуватися, на одязі, наприклад, нашийте мітки або допомагайте їх ставити: на сорочці є кишеня з лівого боку — «Там, де кишенька на цій сорочці — там ліва рука». Звертайте увагу на те, щоб на лівій руці дитини постійно був маркер.
-  Ознайомтеся з науково-популярними виданнями та часописами, що висвітлюють особливості розвитку дитини-шульги, щоб ліпше розуміти особливості своєї дитини.
-  Подбайте, щоб за робочим столом дитини світло падало з правого боку.
-  Кладіть потрібний для роботи матеріал ліворуч від дитини-шульги.
-  Правильно розташовуйте для дитини альбом чи аркуш паперу на столі. Під час малювання чи письма нижній правий край аркуша слід розташувати на рівні грудей дитини або змістити його вліво. Це дасть змогу ліворукій дитині правильно сидіти та вільно водити олівцем.
-  Тренуйте просторово-зорове сприймання дитини. Якщо вона плутає «право» і «ліво», ставте їй запитання щодо предметів на вулиці або в кімнаті: «Що розміщено праворуч? А що ліворуч?».
-  Розвивайте мовлення дитини: просіть її переказувати прочитане або почуте, складати розповіді про цікаві картинки, придумувати кінцівки до незавершених оповідань, казок тощо. Якщо мовлення дитини нерозвинене чи невиразне, підтримуйте її, висловлюйте впевненість у тому, що з вашою підтримкою вона впорається з труднощами.
-  Зверніться за консультацією до логопеда, якщо в дитини є труднощі з вимовою окремих звуків і, як наслідок, проблеми зі звуко-буквеним аналізуванням слів.

          Профілактика психологічних травм у дитини

- Любіть та завжди підтримуйте свою дитину. Доброзичливе ставлення батьків допоможе їй зрозуміти — життя прекрасне.
- Пам’ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, самовідданості та внутрішньої стабільності.
- Розвивайте вміння слухати дитину, спілкуватися з нею.
- Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.
- Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчинок, результат діяльності.
- Навчайте дитину з оптимізмом ставитися до труднощів, розповідайте, як їх долати.
- Розвивайте власну силу волі та адекватну вимогливість до себе.
- Пам’ятайте, що дитині потрібен час для відпочинку, не перевантажуйте її відвідуванням гуртків, секцій тощо. Це дасть змогу уникнути психологічної травми.
- Допомагайте дитині повірити в себе й у свої сили.    
               Чого не варто робити батькам, діти яких переживають кризу трьох років
- Конкурувати за владу з трирічною дитиною.
- Вважати, що хороші батьки ― це ті, в яких дитина слухняна.
- Пригнічувати активність і самостійність дитини, карати за імпульсивність.
- Ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки».
- Відмовлятися встановлювати межі й вимоги щодо поведінки дитини.
- Очікувати забагато від дитини, наче вона вже і справді доросла.
- Гадати, що дитина гратиметься з іншими дітьми раніше, ніж навчиться гратися біля них.
- Соромити та ігнорувати дитину.
                Що варто робити батькам, діти яких переживають кризу трьох років
- Підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист дитини.
- Давати прості та чіткі інструкції, якими дитина могла б керуватися.
- Підтримувати і хвалити дитину за досягнення.
- Учити дитину основних правил безпеки.
- Установлювати розумні правила поведінки і стежити за їх дотриманням.
- Радіти розумовій активності дитини та сприяти її проявам.
- Приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення.
- Пояснювати дитині, що і як робити, для чого це робити тощо.
- Дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції.
- Показати дитині різні способи вираження своїх почуттів.
- Залишатися спокійними під час спалахів гніву дитини — не поступатися, однак й не зловживати владою.
- Називати почуття, які переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання.
- Виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не щодо неї самої.
- Утримуватися від суперечок щодо того, хто має рацію, а хто ні.
- Ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної трирічки».

          Рекомендації для батьків щодо розвитку вольової поведінки дитини
- Не загострюйте увагу на невдачі дитини.
- З’ясуйте причини невдачі.
- Мотивуйте дитину до роздумів над причиною невдачі.
- З’ясуйте, що заважає дитині досягнути успіху.
- Розкажіть дитині, як можна зробити так, щоб досягнути очікуваного результату.
- Продемонструйте дитині методи виходу зі скрутного становища, які нададуть їй сил для активізації чи гальмування дій і допоможуть знайти нові шляхи досягнення мети.

Пам’ятка для батьків щодо формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи
- Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).
- Дотримуйтеся систематичності занять: 10–15 хв. щодня можуть дати ліпший результат, аніж година чи дві на вихідних.
- Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте їх («Нумо спробуймо разом, я впевнена, усе вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення).
- Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєте себе, ліпше відкладіть заняття. Із похмурим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.
- Відвідайте разом із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет тощо.
- Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що діти мають робити під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.
- Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів...»), розкажіть про смішну ситуацію, яка виникла на уроці тощо.
- Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.
- Формуйте в дітей об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, водночас і не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.

​

​

             Поради для батьків майбутніх першокласників

- Поставтеся відповідально до вибору навчального закладу. Насамперед варто звернути увагу на вчителя, який працюватиме з дитиною в 1-му класі. Чи бере він до уваги ваші прохання щодо дитини? Якщо ви вирішили віддати дитину до школи в шість років, виберіть школу, в якій створено умови для ігор та денного сну.
- Не гайте часу. Якщо ви вирішили зачекати рік, нехай цей рік не пройде дарма. Домашні заняття, а також заняття в спортивних секціях, художніх гуртках підвищать упевненість дитини в собі, сформують її активну життєву позицію, дадуть можливість усвідомити особисту значимість, мотивують до творчості та навчання.
- Навчайте дитину взаємодії і партнерства. Перші уроки спілкування дитина отримує в сім’ї. Однак спілкування в соціумі відрізняється від звичного для неї. Програвайте з дитиною різні життєві ситуації, в яких вона виконуватиме певну роль. Так дитина навчиться розуміти стан інших, засвоювати соціальні норми поведінки тощо.
- Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки в дитини формуються основи впевненості в собі та успішного мовленнєвого спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовленнєвого розвитку залежить процес розвитку дитини в школі. Не забувайте, що мовлення ліпше розвивати в атмосфері спокою, безпеки та любові.
- Плекайте індивідуальність дитини. У кожної дитини свій темперамент, потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
- Ставте перед дитиною реальні завдання. Спрямовуйте її, допомагайте, однак у жодному разі не підганяйте.
- Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів рук. Це допоможе їй опановувати письмо. Для цього слід багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо. Також можна долучати дитину до домашніх справ (наприклад, допомогти мамі на кухні — нарізати салат, хліб тощо).
- Забезпечуйте умови для повноцінної гри дитини. Гра — це провідна діяльність дитини, її «робота». Вітчизняний психолог Лев Виготський зазначав: «Що ліпше дитина грається, то ліпше вона підготовлена до навчання в школі».

 

Фізичне травмування дитини: психологічна допомога в реабілітації

Щойно землю вкриває сніг, діти радісно беруться до улюблених розваг — гри у сніжки, катання на ковзанах, санчатах і лижах.

Однак майже всі зимові види фізичної активності пов'язані не лише з веселощами, а й з певною небезпекою, тож узимку зазвичай зростає рівень дитячого травматизму. Батьки переймаються: чи можна запобігти травмуванню дитини? Як убезпечити дитину від психологічних наслідків фізичного травмування? А ще батькам варто знати, яка їхня реакція може бути шкідливою для дитини.

        Фізичні травми, тяжчі чи легші, є невід’ємною частиною дитин­ства, нормальної фізичної активності дитини, ЇЇ динамічної взаємо­дії з іншими дітьми. Травма, як-от забій, розтягнення чи перелом, може трапитися з дитиною де завгодно — на дитячому майданчику, вдома тощо. І у випадку дитячого травмування батьки мають чіт­ко знати, як їм поводитися, що варто і чого не слід робити. Адже те, як реагують батьки на сам факт травмування дитини, як поводяться в її присутності, значно впливає на фізичний та психологічний ком­форт дитини, а відтак на ефективність лікування та швидкість оду­жання.

Батьки, звичайно, не в змозі передбачити усі неприємності, що можуть трапитися з дитиною. Проте їм варто систематично застосу­вати певні заходи, аби зменшити ймовірність фізичного травмуван­ня дитини.

                Допомога при зимових травмах

Пам'ятка для батьків

Низька температура, ожеледиця, бурульки — все це може стати причиною трав­мування дитини взимку. Зокрема, бурульки, які щороку падають, зазвичай, із дахів будинків, становлять смертельну небезпеку для життя. На складність травми безпо­середньо впливають маса льоду, що впав, та висота падіння. Так, при падінні буруль­ки найчастіше фіксують травму голови — від легкого забиття до тяжких черепно - мозкових травм.

Окрім того, до травмування дитини можуть призвести і приховані у снігу го­стрі предмети — гілки, металеві предмети, скло тощо. Від сильних подряпин за­звичай рятує одяг. Проте загострені предмети можуть пошкодити шкірний покрив і без розриву одягу, що буває при різкому ударі. У такому випадку одяг зминається, а шкіру ушкоджує предмет, що ніби «загорнутий» у тканину одягу. Тож після прогу­лянок узимку варто завжди перевіряти наявність на тілі дитини дрібних поранень, а помітивши їх, обробити антисептиком.

При переохолодженні

                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Якщо дитина довго перебувала на морозі та існує ризик переохолодження, слід перенести її до теплого приміщення.

-  Потім слід замінити мокрий одяг дитини сухим і добре закутати ЇЇ в шубу чи теплу ковдру.

- Не слід намагатися швидко зігріти дитину за допомогою гарячої ванни чи душу, не слід інтенсивно розтирати її чи обкладати грілками. Такі дії мо­жуть спричинити порушення серцевого ритму та внутрішню кровотечу.

- Слід дати дитині теплий напій.

- Важливо обстежити ніс, вуха, кінцівки дитини. Якщо помітні ознаки обмо­роження, необхідно надати відповідну першу допомогу.

- Якщо дитина непритомна, слід перевірити, чи вона дихає та чи є у неї пульс. Якщо дихання та пульс відсутні, необхідно терміново розпочати сер­цево-легеневу реанімацію.

За підозри перелому

 

- Слід провести іммобілізацію — закріпити кінцівку як мінімум у двох су­глобах, вище та нижче травмованого місця.

- Прикласти до травмованого місця щось холодне.

- У разі кровотечі слід накласти дитині джгут (міцно затягнути кінцівку, наприклад, ременем), накласти тугу пов'язку. Аби вивільнити травмовану кін­цівку, слід розрізати рукав чи штанину ножицями, адже зняти одяг з трав­мованої кінцівки, як правило, складно.

- Необхідно транспортувати потерпілу дитину до теплого приміщення.

Дитину дошкільного віку можна нести на руках. Однак за необхідності, слід сконструювати носилки з тих матеріалів, що є поряд.

-   За підозри травмування спини або шиї важливо покласти потерпілу дитину на тверду поверхню та зафіксувати її шию щільним коміром.

-   Транспортувавши дитину до теплого приміщення, слід дати їй теплий на­пій і знеболювальний засіб. Потім оглянути місце травмування. Якщо є садна, кровотеча — накласти пов'язку. Якщо є ознаки обмороження — на­дати відповідну першу допомогу.

-  Після виконаних дій слід викликати лікаря.

У разі травмування голови

 -  Якщо дитина притомна, слід відвести її до приміщення, вкласти на ліжко чи диван, оцінити характер зовнішніх ушкоджень.

  Потім —  обробити садно антисептиком і накласти на нього пов’язку.

 - Якщо дитина непритомна, слід негайно викликати швидку. До прибуття швидкої не можна рухати дитину, адже у неї може бути травмовано ший­ний відділ хребта. Потрібно вкрити потерпілу дитину ковдрою, стежити за її диханням і пульсом.

  -  За появи кровотечі слід накласти пов’язку, у разі блювання — повернути го­лову дитини набік, аби вона уникла задухи.

У разі виникнення «допитливих» травм

 

-  Поширена дитяча зимова забавка — облизувати металеві предмети на мо­розі — може призвести до травмування. Тож, якщо язик дитини прилипнув до металевої поверхні потрібно:

-   застерегти дитину, аби вона в жодному разі не робила різких рухів. При різкому русі тонкий та ніжний слизовий покрив залишається на металі, починається кровотеча, а потім протягом кількох днів триває болісне загоєння рани;

-   слід вмовити дитину потерпіти, не рухати головою, аби не завдати ще більшого травмування. Потім, аби уникнути опіків, — полити язик ди­тини ледь теплою водою.

Аптечка для надання допомоги при зимових травмах

 

-    Для надання допомоги при поширених зимових травмах в аптечці мають бути:

-   перев’язувальний матеріал (бинти стерильні та еластичні, стерильні серветки, котушка пластиру, бактерицидний лейкопластир); антисептики (розчини перекису водню, брильянтового зеленого); знеболювальні засоби; судинорозширювальні засоби;

-   матеріал для накладення шини.

Як запобігти травмуванню дитини

Пам'ятка для батьків

-   Діти часто травмуються або можуть завдати тілесних ушкоджень одне одному під час гри. Травмування може спричинити як поведінка самої дитини або її одноліт­ків, так і необачність дорослих. Тому найважливіше завдання дорослих — створити відповідне середовище для безпечної гри дітей, аби запобігти їх травмуванню.

-   Пильно наглядайте за дитиною поблизу дороги, відкритих водойм, на спор­тивному чи ігровому майданчиках. Контролюйте її поведінку й умови гри.

-    Подбайте про зручний одяг і взуття дитини — вони мають відповідати по- годним умовам. Дитині має бути зручно рухатися під час їзди на ковзанах, лижах чи санчатах або велосипеді чи роликах тощо.

-    Стежте за грою дитини з низьким рівнем сенсомоторного розвитку. Що мо­лодша дитина, то нижчий у неї рівень сенсомоторного розвитку. Якщо ди­тина не вміє досконало володіти своїм тілом, то координація її рухів пору­шується. А відтак травмуватися вона може навіть під час простої гри.

-   Поінформуйте дитину про наслідки її можливих дій. Коли вона йде на ігро­вий майданчик або до парку розваг, розкажіть їй про безпечне поводжен­ня з ігровим обладнанням. Для власної безпеки дитині важливо знати, які атракціони небезпечні, та як потрібно поводитися на них.

-  Поясніть дитині, що не можна нехтувати власною безпекою, аби вразити друзів чи досягти найліпшого результату в певному змаганні. Часто така рі­шучість може призвести до негативних наслідків.

-  Ознайомте дитину з правилами дорожнього руху. Дитина має знати, як правильно переходити вулицю на пішохідному переході або переході, де є світлофор. Переходити вулицю вона має тільки під наглядом дорослих.

-   Навчіть дитину правил пожежної безпеки. Навіть якщо сірники, запальнич­ки та інші вогненебезпечні предмети знаходяться в недосяжному для дити­ни місці, вона має знати, що бавитися з ними не можна.